Ukraińskie tradycje świąteczne (Великодні щоденники України)

ODSŁUCHAJ

Великодні щоденники України

Знаєте, найважче у журналістській практиці - писати для людей, які вимушені були покинути свій дім через війну. Але цей матеріал є лаконічним есеєм такої ж біженки, мета якого нагадати про наше рідне - традиції Великодня. Щороку це свято є передвісником тепла, радости та сезону сільсько-господарських робіт. Вже відчуваю той неповторний запах прохолодної рідної хати в селі та смак бабциних пиріжків, тісто на які вона вчиняла ще зрання.

            Мій прадід колись казав так: «Якщо стати на найвищий пагорб та кинути оком на цілу нашу державу, то можна дійти висновку, що ніц ми не знаємо всих тих традицій та обрядів, яких дотримується кожна українська сім’я». І так, він мав рацію. Кожне село має свою окремішню локальну історичну пам’ять та своїх людей, що і створює величезну палітру обрядовости. От тому ваша мила авторка прийняла рішення про збір кількох прикладів цікавих звичаїв з різних куточків країни, аби і любим читачам навіяти приємні спогади про Батьківщину. Аби той дух затишку та тепла всівся на ваше підвіконня і тихенько нашепотів тих пісень та колискових, що лунали вулицями Харкова, Києва, Мелітополя, всього Полісся – кожного міста, села та присілку.

Оскільки вже маю таку привілегію, яко письменниці, то не можу втриматись, аби не повідати найперше про маленьку батьківщину моєї бабусі – Чернігівщину. Село, в якому вона народилась йменують просто та кумедно – Сираї. Власне на Великдень тут суворо дотримуються всіх типових правил та традицій: звечора суботи готують красивий кошик з різноманітними ковбасами, пасками та крашанками/писанками. Оскільки священник ще й досі є одним на кілька сіл, то прокидатись та йти до церкви тре було дуже рано. В Сираї він приїжджав найперше, а потім мусив ще встигнути провести службу в сусідніх селах. Після завершення таїнства освячення наступного дня люди вже починали гуляння. І найцікавішим в сей праздник для мене та всієї дітвори було хрестування. То вельми цікава штука, яка за характером дещо схожа на щедрування та колядування. Діти збираються гуртом, готують весняні пісні та вірші про воскресіння Ісуса Христа і ходять по хатах то все оповідати. Не рідко бувало, що малеча ставила невеличкі сценки на релігійну або побутову тематику, аби розважити всіх дорослих та подарувати радість кожному. А навзаєм кожен господар пригощає маленьких гостей писанками, цукерками, печивом та зичить тим здоров’я та щастя.

«Ми, (ім’я авторки), маємо приготувати дуже багато пасок на цей рік, бо діток то більше вже в селі, пригощати їх тре»

            Українці – то нація дуже відкрита та люб’язна. Кожне свято супроводжується процесом об’єднання не лише родини, але й всих сусідів, друзів та мешканців одного населеного пункту. Були колись в Мелітополі? Ох, те сонячне місто є справжнісінькою перлинкою, яку зараз так відважно боронять наші військові та самі мешканці. Тут у святкову неділю молодь організовує спільні читання улюблених творів, уроки писанкарства та співи. Звідусіль лунає дзвінкий сміх, і та посмішка торкається губ навіть найбільш скептичного черствого діда.

«Таке свято справляти приємно у колі людей, аби ділитись добром та любов’ю. Не можна то все утримувати при собі. Від таких урочистостей можна збагатитись енергією та ресурсом на весь рік»

Кожен такий спогад не можна губити за жодних обставин, аби коріння те не всихало. Я певна, що ви так само відчуваєте внутрішній спокій, коли згадуєте про свої звичаї чи читаєте про інші. Всі ж вони врешті відчуваються рідними, українськими. Ця стаття для вашої і моєї особистої розради. Зберігаємо спокій і віримо у нашу непереможну силу!

За красиву світлину окрема подяка моїй колезі та подрузі Наталії Осіпенко, найчарівнішій киянці.

Powrót